|
Страница 1 из 2
І Якою має бути людина для того, щоб очолити Національний банк держави? Відповідь очевидна: необхідно добре знати справу, бути професіоналом високого класу, порядним громадянином, чесною людиною... Можливо, але не в номенклатурній Україні. Тут головним рушієм кар'єри та бізнесового успіху були (і залишаються) зв'язки. Здебільшого зв'язки брудні, корупційні. Про це свідчить історія обрання Віктора Ющенка головою правління НБУ. Ось як згодом написала про це преса: «...Плющ поруч із Ющенком був протягом багатьох років. Спікер знає його переваги й недоліки, Івану Степановичу відомі методи ефективної роботи з матеріалом. Досить нагадати історію призначення Ющенка главою Нацбанку. Гетьман і Плющ змусили Ющенка піти на це. Знаючі люди говорять, що Іван Степанович хитрістю виманив Ющенка в парламент і поставив перед фактом необхідності його виступу і подальшого затвердження» (Дзеркало тижня. - 26.05-1.06.2001 р. -№ 20 (344)). Повчальна історія. Нібито не голову ключової фінансової установи країни обирали, а «руководітєля» якогось задрипаного колгоспу або розпорядника з укладення гною на присадибних ділянках Івана Плюща. Щоправда, на початку 1993 року про обрання голови НБУ газети писали дещо інше. Повідомлялося, що на посаду голови правління Нацбанку було п'ять претендентів, кожний з яких ознайомив депутатів зі своєю програмою. Писалося, що перемогу отримав маловідомий кандидат Віктор Ющенко, пообіцявши вжити заходів щодо стабілізації грошового обігу і запевнивши присутніх, що буде працювати «на повних обертах» (Правда України. - 27.01.1993 р.). Виявляється, існує щонайменше дві правди. Одна - для населення, інша - «для своїх»: кумів, сватів, приятелів та дружбанів. Жарт, та й годі! Але в кожнім жарті - лише доля жарту, все інше... Щодо правди про призначення Віктора Ющенка головним банкіром України. Національний банк - це держава в державі. Від дій Нацбанку залежить інколи більше, ніж від дій Верховної Ради чи Президента України. До Ющенка НБУ очолював його патрон по Агропомбанку «Україна» Вадим Гетьман. Це були дуже важкі та смутні часи. Ось що розповідає віце прем'єр Кабміну тих часів Юлій Іоффе: «Фінансово&економічне становище було складним. Україна вийшла із зони готівкового обігу рубля (ввела купон, ще той, паперовий). Однак в безготівковому обігу ходили рублі, й практично валютна система залишалася незмінною. За рахунок чого ж наживалися? За рахунок різниці процентних ставок (тобто платні за кредит) в Україні (30 відсотків) і в Росії (80 відсотків). Не помітити цього було неможливо. Ось зараз в Росії провадяться якісь розслідування щодо «чорного вівторка». Так ось, на мій погляд, все це тьмяніє у порівнянні зі спекуляцією на різниці облікових ставок. Не знаю, чому не працюють правоохоронні органи. На словах вони заявляють, що зайняті пошуком тих, хто нагрів руки на розвалі української економіки. А все, що потрібно, - це вивчити платіжні доручення тієї пори. За масштабом афери з цим важко щось порівняти, навіть торгівлю нафтою, металом, карбамідом. Геніальний фінансовий трюк. Вважаю, тут були уплутані обидві сторони - і російська, і українська, причому на достатньо високому рівні» (Юлій Іоффе. Наодинці з системою). Принаймні, одне платіжне доручення тієї пори було розглянуто в попередньому розділі, і, дякуючи відставному віце-прем'єрові, став зрозумілий механізм афер. Що ж стосується достатньо високого рівня - тут теж все ясно. На початку 1993 р. замість звільненого «за власним бажанням» Вадима Гетьмана посаду голови правління Національного банку обійняв інший представник того ж самого «клану фінансистів» - Віктор Ющенко. Цьому передувала дуже серйозна й цілеспрямована робота з парламентарями, яку «провели» все ті ж Іван Плющ та Вадим Гетьман. ІІ «Я можу від часів роботи у Національному банку декларувати, - заявляє Віктор Ющенко, - все, що я робив, я робив на Україну» (Українська правда. - 29.11.2001 р.). Справді?! Виправилася людина, обпеклася раз, спіймана за руку на гарячому, засоромилася та й виправилася. Бува й таке. Факти дозволяють дійти дещо протилежного висновку, а факти, як відомо, річ уперта. Серйозно сумніватися у запевненнях Віктора Ющенка примушує історія з протизаконною приватизацією Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ). Заплутана, на перший погляд, і маловідома широкому загалові історія. Оточення Віктора Ющенка любить погаласувати на тему українських олігархів. Воно «забулося», що самого Ющенка незалежні й обізнані експерти вже дав но занесли до цього непривабливого кола - списку найвпливовіших олігархів України. Існують скандали, які спалахують майже з нічого. Одночасно, наявні і скандальні вчинки, котрі (навіть стаючи відомими) не набувають масштабного розголосу і шокують хіба що фахівців. Сфера обертання грошей - це витончена мережа взаємин, розібратися в якій необізнаній людині важко. Саме цю нагоду нахабно й беззастережно використовують фінансові махінатори, серед яких не остання роль, як виявляється, належить Віктору Ющенкові. Головне завдання центробанку кожної держави - підтримувати баланс грошей та товарів. Перших повинно бути рівно стільки, аби останні могли вільно продаватися й задовольняти потреби громадян. У розвинутих країнах центробанк не випускає грошей і не обмежує кредити задля відновлення балансу, але скуповує цінні папери або продає їх. Перше здійснюється, коли вільних грошей в обігу не вистачає, й, скуповуючи цінні папери у суб'єктів господарювання, центробанк вивільняє гроші, які допомагають товарам обертатися. В другому випадкові, продаючи цінні папери, центробанк зменшує кількість грошей в обігу, запобігаючи інфляції. Операції ці здійснюються на біржах. Через ті ж самі біржі задовольняється попит на іноземну валюту. Біржі - це добровільні об'єднання фінансистів та банкірів. Україна - країна з перехідною економікою, й на момент утворення державності жодної біржі не мала. Не існувало і цінних паперів. Наявним був попит на іноземну валюту, обіг якої міг би забезпечити імпорт та експорт товарів. З цією метою, створюючи Національний банк України (центробанк), Верховна Рада подбала про те, щоб до структури НБУ було залучено валютну біржу - вкрай важливу й потрібну державі складову. З одного боку, вона забезпечувала для НБУ механізм регулювання валютного обігу, можливість захисту української економіки від невиправданих спекуляцій на валютному ринку. З іншого, кошти, які вносилися на валютній біржі НБУ за послуги (тобто комісійні), поповнювали державний бюджет. А це вельми істотна сума. Завжди знаходяться бажаючі обдурити державу й «накласти лапу» на прибуткові частини державного бюджету. Жертвою таких осіб і стала валютна біржа Національного банку України, а разом з нею - державній бюджет та всі «маленькі українці», про добробут котрих так «піклується» Віктор Ющенко. Найдивніше в цій історії, що допомагав шахраям «приватизувати» біржу (отже і прибутки) держави, знову ж таки Віктор Ющенко - на той час голова правління Національного банку України. Але про все в хронологічному порядку. 7 жовтня 1991 року Постановою Президії Верховної Ради України № 1605-XII був затверджений Статут Національного банку України. Пункт «и» ст. 8 розділу III цього Статуту, серед іншого, передбачав: Національний банк, згідно з покладеними на нього завданнями: ...організує роботу республіканської валютної біржі при Національному банку України». Відповідно до п. «г» ст. 20 Статуту НБУ голова правління мав право вносити «відповідні зміни до структури банку, виходячи з конкретних умов діяльності, за винятком центрального апарату» [підкреслено авт.]. Визначати структуру центрального апарату мала право тільки Верховна Рада (!). 6 квітня 1992 року була ухвалена постанова Президії Верховної Ради № 2244-XII «Про структуру центрального апарату Національного банку України». Відповідно до п. 8 затвердженої цією постановою структури центрального апарату НБУ, валютна біржа була визначена як самостійний підрозділ центрального апарату Національного банку України. 25 серпня 1992 р. наказом по Національному банку № 55 було затверджене «Положення про валютну біржу НБУ». Відповідно до цього положення: «Біржа є госпрозрахунковим підрозділом НБУ». Більше того - в розділі положення «Прибуток» зазначалося: «Прибуток, отриманий Біржею внаслідок її діяльності, в розмірі 75% зараховується до фондів Біржі, а залишок перераховується НБУ». Отже, валютна біржа Нацбанку була прибутковим підрозділом і приносила державі валютну виручку. Становлення грошової системи, як і становлення валютного ринку, в Україні розпочалося з виходу із зони російського рубля. В. Гетьман усвідомлював можливості валютного ринку як ніхто інший. Перебуваючи на посаді голови правління НБУ, можна спокійно контролювати валютний ринок і знімати вершки. Але йому не вдалося втриматися на цій посаді (слизькувато). Однак здавати позиції клану він не збирався, і тому вже в день свого звільнення з посади голови правління НБУ - 18 грудня 1992 року - Вадим Петрович підписав установчі документи про створення Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ). Список першопочаткових засновників УМВБ залишаєть ся таємницею за сьома печатками. Лише відомо, що це банки, керівництво яких було досить тісно пов'язане з В. Гетьманом. У той час, як УМВБ, створена Гетьманом, зовсім ніяк себе не виявляла, валютна біржа НБУ розпочала активну діяльність. Якщо наприкінці 1992 року вона встигла провести лише декілька торгів, то в першій половині 1993 року її тижневий обіг становив 25% обігу Московської міжбанківської валютної біржі й на початку липня 1993 року досяг рівня 142,6 мільйона доларів США. Існували дві валютні біржі: одна державна, інша - приватна. Одна - діюча, інша (УМВБ) - законсервована. Ющенко робить «хід конем»: 8 липня 1993 року він підписує постанову № 50 «Про Українську міжбанківську валютну біржу» У п. 1. цієї постанови значиться таке: «Створити Українську міжбанківську валютну біржу (далі - Біржу) як постійно діючий центр по проведенню на території України операцій з купівлі та продажу іноземної валюти уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, номінованих у валюті, покласти на Біржу підготовку пропозицій Правління Національного банку України про встановлення єдиного валютного курсу, діючого в Україні, та функції контролю, встановлені Національним банком України відповідно до правил валютного регулювання». У п. 2. було написане: «Затвердити Статут Української міжбанківської валютної біржі та Установчий договір про її утворення та діяльність». А п. 3 говорив: «Доручити управління реєстрації банків та ліцензування їх діяльності (Пархоменко О. І.) управлінню валютного регулювання (Шульженко Т. О.), до 15 липня ц. р. зареєструвати статут Біржі та надати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями і стягнення комісійних в іноземній валюті за їх проведення». У фахівців і незалежних експертів шок. Складалося враження, що у молодого голови правління НБУ стався напад психічного розладу. Навіщо Ющенкові створювати УМВБ 8 серпня 1993 року, якщо вона де-факто та де-юре була створена Гетьманом та партнерами ще 18 грудня 1992? Необхідно додати, що законодавство (на той час) не дозволяло НБУ брати участь у заснуванні підприємницьких структур і реєструвати біржі, тільки - банки (Ющенко, як посадова особа, добре був про це обізнаний). Крім того, УМВБ уже була зареєстрована В. Гетьманом у відповідній районній держадміністрації Києва (за адресою: вул. Шота Руставелі, 39). Також не мав права Ющенко й на те, щоб давати дозвіл на «стягнення комісійних в іноземній валюті». Усі пояснення містяться у другому абзаці п. 3 цієї несподіваної постанови. Там зазначено: «Установити, що Міжбанківська валютна біржа як самоврядна організація є правонаступницею Валютної біржі Національного банку, яка не займається комерційною діяльністю і не має на меті отримання прибутку». Тобто прояснюються наміри Ющенка: передати валютну біржу НБУ до приватних рук Гетьмана та партнерів, що зовсім не додає сумнівній постанові законності та обґрунтованості. Крім того, як самостійний підрозділ центрального апарату Національного банку України, валютну біржу НБУ можна було реорганізувати або ліквідувати тільки за рішенням Верховної Ради (так само лише Верховна Рада могла визначити питання правонаступництва цієї структури). Але Верховна Рада жодного рішення щодо реорганізації чи то ліквідації валютної біржі НБУ не ухвалювала, тож питання правонаступництва зовсім не стояло. Таким чином, жива і дієва фінансова госпрозрахункова одиниця, яка приносила неабиякий прибуток державі, була віддана до загребущих рук бізнес партнерів Віктора Ющенка одним розчерком пера - підписанням цього наскрізь фальшивого та протизаконного документа. Задля забезпечення контролю за діяльністю УМВБ Ющенко вніс до постанови ще й такий текст: «З метою постійної координації роботи Біржі і Національного банку України внести зміни в п. 5.2.2. Статуту Української міжбанківської валютної біржі про те, що Голова Біржового Комітету обирається за рекомендацією керівництва Національного банку України і працює на цій посаді як штатний працівник Біржі». На цю посаду Ющенко рекомендував Вадима Гетьмана. Найкращим вивертом злочинно корупційної думки слід вважати наведений вище рядок про УМВБ, що «не займається комерційною діяльністю і не має на меті отримання прибутку», при тому, що вище було записано: «надати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями і стягнення комісійних в іноземній валюті за їх проведення». Вислів про «неприбутковість» на тривалий час забезпечив УМВБ режим пільгового оподаткування, про що Державна податкова адміністрація, введена в оману Віктором Ющенком, зазначила в одному з листів на адресу УМВБ. Це суттєво збільшило розмір прибутків біржових ділків: крім комісійних, вони практикували найрізноманітніші внески та стягнення з клієнтів. Головним джерелом викачування грошей залишалися комісійні. Їхній розмір визначався одним відсотком від обсягу проданої та купленої валюти. Варто порахувати. Станом на кінець квітня 1998 року на УМВБ було продано доларів США на загальну суму, що перевищувала 10 млрд. Але ще ж були марки, франки, ліри, рублі, зайчики і навіть таньге, а отже, цю суму можна сміливо подвоювати - виходить 20 млрд. 1% від цього обсягу становить прибуток розміром у 200 млн доларів США. Кругленька сума! Чому ж у звітах УМВБ прибутки позначалися сумами меншими в десятки разів? У 1996 році, наприклад, прибуток УМВБ склав близько 14 млн грн. (8 млн дол.), у 1997 році - близько 10 млн грн. (5,4 млн дол.) (Зеркало недели. - 1998. - № 16 (185)). Куди щезали гроші? Відповідь на це запитання частково дала Головна контрольно-ревізійна комісія Міністерства фінансів України в актах ревізії по НБУ 1996 та 1998 років. Ці акти є документальним свідченням того, що валютні ділки з УМВБ просто казилися з жиру. Наприклад, за 1996-1997 роки однієї тільки курятини для працівників УМВБ було закуплено 35,5 тонн на 85 тис. дол., а шість посадовців УМВБ мали кредитні картки з місячним витратним «лімітом» по 25 000 та 10 000 німецьких марок. В той же період «неприбуткова» (якщо вірити Ющенкові) УМВБ надала фінансової допомоги ТОВ «Біржові технології» у розмірі 4 млн дол. Ці «Біржові технології», одночасно з іншими подібними структурами, насправді були створені тією ж УМВБ із метою перекачування надходжень від комісійних та створення фінансових установ для подальшого захоплення валютного ринку України. Це ТОВ разом УМВБ та НБУ створили банк у формі закритого акціонерного товариства - «Кліринговий дім». Банк «Кліринговий дім» проводив через валютну біржу майже всі фінансові операції. Майже не втомлюючись, банк заробляв величезні комісійні на трансакціях. Бажання контролювати таку структуру виникло, мабуть, у багатьох можновладців. Крім безпосередньої прибуткової привабливості, «Кліринговий дім» мав ще інформаційну вартість: до банку щодня стікалися баланси усіх активних банків. Маючи в штаті «Клірингового дому» кількох, навіть поганеньких економістів, можна щодня одержувати достеменну матрицю банківської системи, контролювати її та маніпулювати на свій розсуд та на задоволення своїх потреб. Так і було. Зокрема, «фінансисти-патріоти» збиралася захопити контроль над Запорізьким алюмінієвим комбінатом (стратегія випуску «фольгопрокатних бондів» на західний зразок), але план провалився після вбивства В. Гетьмана. До цього варто згадати про створений біржовиками «Перший інвестиційний банк» («ПІБ»). Ось як про нього відгукнувся в інтерв'ю «Галицьким контрактам» особисто Вадим Гетьман: «Наш новостворений інвестиційний банк має цілком нові для України фінансові інструменти і можливості впливу на фінансовий бізнес». За даними УМВБ, інвестиційний та кліринговий банки за обсягами операцій належать до десятків найактивніших структур. Інвестиційний банк до того ж отримав ліцензії на роботу із зовнішніми позиками та кредитами. Контролювати таку структуру можуть тільки особливо наближені та довірені особи. Серед акціонерів-фізичних осіб «ПІБ»: рідний брат Ющенка - Петро, дочка Гетьмана - Ірина Половко, директор УМВБ Олег Андронов. Правління «ПІБ» очолив близький до Віктора Ющенка Борис Соболєв, колишній заступник міністра фінансів. Віктор Ющенко, будучи головою правління НБУ, 27 травня 1997 р. очолив раду акціонерів «Першого Інвестиційного банку». Наступного дня його місце посів Вадим Гетьман, після вбивства котрого головою ради став Петро Ющенко. Через кілька років історія захоплення «дорогими друзями» Ющенка валютної біржі Національного банку України стала предметом дослідження спеціально створеної слідчої комісії Верховної Ради. Ющенко дав такі пояснення парламенту: «Стосовно створення Української Міжбанківської Валютної Біржі. До червня 1993 року валютна біржа існувала в якості структурного підрозділу Національного банку України. Оскільки функція, яку вона виконувала відповідно до Закону про банки і банківську діяльність, не відносилась до функцій Національного банку України і не відповідала зарубіжній практиці, постановою Правління Національного банку України від 8.06.93 № 50 був затверджений установчий договір про утворення Української Міжбанківської Валютної Біржі та її Статут. Світова практика не знає прикладів, коли б функції валютної біржі в умовах ринкової економіки виконувались центральним банком. З проголошенням незалежності нашою державою, нерозвинутістю валютного ринку в Україні, відсутністю належного правового регулювання та досвіду цієї роботи, а також з метою організації належного контролю за цими процесами Національний банк України змушений був започаткувати роботу валютної біржі. Слід зазначити, що Національний банк України в 1995 році безпосередньо створював також біржовий товарний ринок. У Національному банку України було проведено шість аукціонів із продажу сільськогосподарської продукції. Необхідно відмітити, що, згідно установчого договору про створення Української Міжбанківської Валютної Біржі від 18 грудня, твердження про те, що вона «була фактично приватизована» не відповідає дійсності. Не можна погодитись із висновками довідки про те, що операції з купівлі-продажу іноземної валюти можна було здійснити тільки на Українській Міжбанківській Валютній Біржі. Відповідно до чинного законодавства такі операції можуть здійснюватися і на міжбанківському валютному ринку». Від переляку дати переплуталися (тому, мабуть, липень він називає червнем), але не в цьому річ. Справа у тому, що все в цих «поясненнях» брехня, від початку й до кінця. Перше. «Українська Міжбанківська Валютна Біржа створена Установчим Договором про утворення і діяльність Української Міжбанківської Валютної Біржі, укладеним 18 грудня 1992 року», - так повідомляється на офіційному сайті УМВБ в інтернеті. Затверджувати статут УМВБ могли тільки банки-засновники, і вони це зробили 18 грудня 1992 року. НБУ не був (та й не міг бути) таким засновником, тим більше через півроку після фактичного заснування. Друге. Світова практика тут ні до чого, вона багато чого не знає з того, що відбувається в Україні. Виходить, потрібно було віддати валютну біржу НБУ до приватних рук в 1993 р., а в Нацбанку в 1995 р. проводити аукціони з «продажу сільськогосподарської продукції». І це відповідає світовій практиці? Відколи це продаж сільськогосподарської продукції віднесений до функцій Нацбанку? Третє. Вражає нахабне, самозакохане й брехливе лицемірство. Ющенко, наприклад, стверджує: «Національний банк України змушений був започаткувати роботу валютної біржі». Наведені вище документи засвідчують: валютну біржу НБУ започаткувала Верховна Рада, і тільки вона одна могла припи нити її діяльність. Четверте. Якщо вже справді валютна біржа НБУ заважала головному банкіру виконувати «функції», слід було оголосити відкритий конкурс і приватизувати її у відповідності до чинного законодавства, а не віддавати її похапцем бізнес-партнерам, та ще й задарма. П'яте. Ющенко не може «погодитись із висновками довідки про те, що операції з купівлі&продажу іноземної валюти можна було здійснити тільки на Українській Міжбанківській Валютній Біржі». Нема заперечень, а як щодо тексту п. 12 листа НБУ № 19010/2332-4775 вiд 4.09.94 р.: «Вільний продаж коштів в іноземній валюті може здійснюватися лише на торгах УМВБ». І підпис: «Голова Правління Національного банку України В. А. Ющенко». З п'яти абзаців «пояснень» брехня всього лише в п'яти. На додаток до всього в січні 1996 року Нацбанк своєю телеграмою заборонив позабіржову торгівлю не тільки валютою, але ще й цінними паперами. Невдовзі після загибелі Вадима Гетьмана клан Ющенка почав втрачати контроль за УМВБ, і майже одразу Ющенко підписав постанову, відповідно до якої УМВБ була зобов'язана зменшити комісійні до 0,1% від здійснюваних операцій. Але то вже зовсім інша історія.
|
